SPENSERS

Фото Назад
  • Top news ukr
  • 08-04-2020

ПОСТАНОВА КМУ #211: беззаконня БЕЗ закону

foreword

Як відомо, боротьба з пандемією стала завданням № 1 для усього світу. Задля цього запроваджуються безпрецедентні заходи та умови у більшості країн. Україна не стала виключенням з цього правила.

Постановою КМУ від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», було запроваджено низку заходів / обмежень, спрямованих на запобігання поширенню хвороби територією України.

В подальшому, до вказаної Постанови КМУ декілька разів вносились зміни, які тільки посилювали вжиті заходи. Чергові зміни та посилання карантинних заходів були прийняті Постановою КМУ від 02.04.2020 № 255.


foreword

Однак чи є такі нові вимоги законними з точки зору права?

Варто почати з того, що у демократичній, правовій державі, якою Україну проголошено на конституційному рівні, загальновизнаними типами правового регулювання є два базові принципи: «дозволено все, що не заборонено законом» (фізичні особи) та «дозволено лише те, що прямо передбачено законом» (органи державної влади).

Інакше кажучи, органи державної влади здійснюють свої повноваження лише у обсязі та у спосіб, який прямо передбачений законом.

Дане твердження прямо випливає із норм Конституції України, зокрема

«… в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8);

органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6);

органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19) …».

У цих нормах Основного Закону України втілено загальновідому формулу обмеження дискреційних повноважень органів державної влади з метою уникнення небажаних зловживань.


Таким чином, вихід за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними і відповідно — підставою для притягнення таких суб’єктів до конституційно-правової відповідальності.

З іншого боку, будь-якій людині гарантується можливість діяти будь-яким чином та у будь-який спосіб, не порушуючи індивідуальну свободу, права інших людей чи законодавчо встановлені заборони.

Конституція України як Основний Закон держави містить перелік прав і свобод людини і громадянина. Більше того, даний список є невичерпним, тобто обсяг прав людини є значно ширшим, ніж навіть той, що гарантується правовим актом найвищої юридичної сили.

Однак, за будь-яких умов, дотримуються норми статей 22 та 64 Конституції України:

«Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані» (ст. 22 Конституції України);

«Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України» (ст. 64 Конституції України).

Стаття 64 Конституції України передбачає лише 2 випадки, за яких можуть обмежуватися права і свободи людини – запровадження надзвичайного або воєнного стану. Проте, навіть за таких умов, закріплено конкретний список фундаментальних прав, які не можуть бути обмежені.

До них належать права і свободи, передбачені наступними статтями Конституції України: 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63.

Наведені положення дають підстави для висновку про те, що (1) права людини гарантовані Основним Законом держави, (2) обмеження прав людини може бути здійснене лише законом за умови введення воєнного чи надзвичайного стану та (3) основоположні права людини, передбачені ч. 2 ст. 64 Конституції України, не можуть бути обмежені.

На противагу таким усталеним постулатам, ПОСТАНОВА КМУ #211 обмежила щонайменше 7 конституційних прав людини:

Такі обмеження були встановлені (1) неналежним органом та актом, адже Кабінет Міністрів України фактично перебрав на себе повноваження єдиного законодавчого органу – Верховної Ради України, (2) без належної правової підстави, а саме без введення надзвичайного чи воєнного стану, (3) з порушенням Конституції України, яка регламентує можливість обмеження прав людини.

foreword

З огляду на це, були порушені наступні фундаментальні принципи:

принцип розподілу влади діях Кабінету Міністрів України вбачаються ознаки узурпації влади, про що свідчить вихід за межі своїх повноважень та видання акту, який, за своїм характером, є законодавчим;

принцип верховенства права – Кабінет Міністрів України, не будучи законодавчим органом, прийняв акт, яким обмежив гарантовані Конституцією України права людини, без належної підстави. До того ж, одне з таких обмежених прав, входить до списку тих, які не можуть обмежуватися. Відтак, КМУ порушив низку норм Основного Закону;   

принцип правової визначеності – Конституція України передбачає (1) конкретні випадки, за яких можуть бути обмежені конституційні права і свободи людини, а також (2) акт, яким такі обмеження можуть встановлюватися. Постанова КМУ #211порушила обидві ці умови. За таких обставин, середньостатистична особа не зможе відокремити правомірну поведінку від протиправної та передбачати юридичні наслідки;

принцип дотримання правового порядку – органи державної влади повинні діяти відповідно до наданих повноважень. Повноваження Кабінету Міністрів України визначені у відповідному законі, але до них не належать питання обмеження конституційних прав людини чи видання законодавчих актів тощо.


Таким чином, дії КМУ щодо прийняття чергових змін до Постанови #211 містять ознаки нівелювання засад правової держави та відходу від пріоритетного напрямку розвитку демократії в Україні, за що передбачена відповідальність. Запровадження будь-яких обмежувальних заходів повинно здійснюватися в межах права і закону, а боротьба з COVID-19 не повинна використовуватися як виправдання свавіллю і беззаконню.

Recent News

VIEW ALL NEWS